Комиссация по 17 статье расписания болезней
Служба в армии дается далеко не всем. Отрыв от родного места, родителей, друзей в раннем возрасте может вызывать различные невротические последствия. 17-я статья в военном билете как раз таки говорит о том, что военнослужащий был комиссован со службы именно по причине невроза. В данном материале мы расскажем, как происходит комиссация из армии по 17-ой статье, с какими нарушениями она связана, и какие последствия имеет для дальнейшей жизни человека.
Причины: Военнослужащий может быть комиссован из армии по 17-ой статье по причине возникновения или развития у него невроза, который может быть связан как с индивидуальными особенностями человека, так и расстройством его адаптации к службе в армии.
Данная статья подразумевает, что человек испытывает умеренно выраженное невротическое состояние: он постоянно возбужден, чувствует тревогу, страх, испытывает резкие перепады настроения, плохо спит, и не может в должной мере выполнять свои воинские обязанности. Иначе говоря, военнослужащий по состоянию своей психики не пригоден к службе в армии. Однако стоит отличать 17-ю статью от других положений, которые устанавливаются при наличии серьезных психических заболеваний. Данная статья может быть присвоена человеку еще на этапе прохождения медицинских осмотров в военкомате. В таком случае призывник становится годным к службе в армии с ограничениями, и призывается только в случае начала войны. Однако часто данная статья применяется по отношению к военнослужащим, уже призванным в ряды Вооруженных Сил Российской Федерации. Это связано с тем, что сами условия военной службы могут стать причиной развития или обострения неврозных состояний. В таких случаях при подтверждении диагноза военнослужащего комиссуют из армии по той же статье, и он точно так же переходит в запас. Однако под 17-ю статью попадают только неврозы, которые характеризуются кратковременным течением и имеют благоприятный прогноз. Более тяжелые формы психоневротических нарушений могут стать поводом для назначения более серьезных статей, а также отправки военнослужащего на учет в психоневрологический диспансер, что крайне негативно влияет на дальнейшую жизнь человека.
Условия для увольнения Как уже было сказано выше, статья 17 говорит о наличии у военнослужащего умеренного психоза, который делает невозможной службу в армии, выполнение приказов, работу в армейском коллективе. Комиссоваться по 17-ой статье можно при следующих условиях: Наличие умеренно выраженных проявлений невроза, таких как постоянная тревога, страх, перепады настроения, апатия, сложности с концентрацией внимания, бессонница. Подтверждение диагноза в военном госпитале. Военнослужащий, испытывающий невротические проблемы, должен быть помещен в госпиталь для проведения соответствующих анализов и других диагностических процедур. В случае подтверждения диагноза военнослужащего комиссуют по состоянию здоровья (17 статья). В связи с наличием жалоб военнослужащий имеет право самостоятельно обратиться в медицинский пункт, где после первичного осмотра он может быть отправлен на обследование. Также отослать подчиненного на осмотр может непосредственное командование при обнаружении соответствующих невротических симптомов. Зачастую люди, переживающие неврозы, имеют апатичное настроение и могут не проявлять собственную заинтересованность в диагностике.
Последствия для дальнейшей жизни:
Роль военного билета в дальнейшей жизни мужчины зачастую бывает достаточно значительной. Кроме того, при ряде психических отклонений после увольнения из армии по соответствующим статьям молодой человек ставится на учет в психоневрологический диспансер. В дальнейшем в подобных случаях у таких мужчин могут на всю жизнь возникнуть проблемы с получением водительских прав, при покупке оружия и так далее. Однако 17-я статья является достаточно мягкой: ее присуждение говорит лишь о неспособности человека выполнять ту работу, которую от него требует военная служба. При этом зачастую причиной невроза является сама армейская обстановка, таким образом в быту вне контекста человек может быть абсолютно здоровым. Иными словами, военнослужащего в данном случае не ставят на учет в психоневрологический диспансер, он имеет возможность свободно получать водительское удостоверение и право на наличие оружия. Кроме того, на сегодняшний день при комиссации из рядов ВС РФ принято не указывать статью в военном билете, которая являлась мотивацией увольнения в запас. Таким образом, при трудоустройстве не должны возникнуть проблемы, связанные с комиссацией даже при запросе вашего военного билета. Единственное ограничение, которое возникает вследствие комиссации из армии — недопустимость дальнейшей работы в органах внутренних дел, ФСБ, Таможенной службе, МЧС и других организациях подобного рода. Также невозможной становится служба в армии в качестве контрактника. Таким образом, комиссация возможна при наличии явных невротических отклонений и их подтверждении. Данная статья не ставит крест на дальнейшей жизни человека: он имеет право водить автомобиль, работать и носить оружие. Многие люди не справляются с армейским порядком жизни, что и служит поводом для развития невроза и комиссации из армии.
22 листопада 2010 · Горобець Анна Ігорівна · наукова конференція «Українська писемність та мова у манускриптах і друкарстві»
Упродовж усього життя ми звертаємося до книжки, тому що кожна людина прагне пізнавати свій шлях, а книга – одне з найбільших чудес, створеною людиною. З тих пір, як люди навчилися писати, всю свою мудрість вони довірили книгам. Адже вони відкривають нам світ, допомагають уявити минуле, заглянути в майбутнє.
Довіряючи всі свої знання і досвід книгам, люди навчилися зберігати їх. Скарбницями книг називають бібліотеки. У перекладі з давньогрецької мови слово «бібліотека” означає приміщення, де зберігаються книги («бібліо” – книга, «тека” – сховище). Бібліотеки з’явилися з незапам’ятних часів. Давні єгиптяни називали їх «аптеками для душі”, тому, що книги робили людську душу благородною, а розум сильним. В Україні перша бібліотека з’явилася за часів Київської держави. Її створив князь Ярослав Мудрий у 1037 р.
Шлях розвитку книги був довгим і складним. Який тільки матеріал не використовували люди для їх виготовлення: глину, листя та кору дерева, шкіру тварин, бамбук, папірус, шовк.
Поява книгодрукування — значна віха в розвитку культури українського народу, серйозний чинник у формуванні національної свідомості. Друкована книга, окрім свого функціонального призначення, започаткувала і новий етап в історії культури — мистецтво книгодрукування. Власне, книгодрукування стало одночасно і виявом гуманістичних тенденцій в українській історії та зброєю представників вітчизняного гуманізму в боротьбі за незалежність. Перші паперові книги з’явилися в Європі в ХІІІ ст. Їх довгий час писали від руки. Одна книга виготовлялася 5-7 років і коштувала дуже дорого.
Перші друкарні являли собою дрібні майстерні, в яких працювала невелика кількість друкарів. Рівень розподілу праці тут був низький, один майстер виконував багато робіт. Друкар-універсал сам займався і виготовленням шрифту і складанням, і правкою, і друкуванням та іншими роботами.
Друкарні початкового періоду мало були схожі на підприємство в сучасному розумінні цього слова. Вони являли собою заклади, довкола яких об’єднувалася певна кількість вчених того часу, які самі писали або перекладали і самі в тій чи іншій мірі брали участь у виготовленні книги. У кожній друкарні був вчений гурток, що збирався біля друкарського верстату і шрифтової каси; кожна друкарня являла собою в мініатюрному вигляді академію наук.
Організацію виробничого процесу в перших друкарнях можна в певній мірі відтворити на основі даних про наявність у них друкарського обладнання. Так, такса (інвентарний список) Львівської друкарні Івана Федорова, яка була складена після смерті першодрукаря, називає таке устаткування:
1. Друкарський дерев’яний прес.
2. Латунний гвинт з надгвинтником.
3. Рама для складання набору.
4. Дві латунні таблиці, одна вживалася як основа для наборної форми, другою притискували папір до набору.
5. Наборна каса.
6. Матриці для відливання літер.
7. Шрифт.
8. Метал для відливання літер та інші речі.
Вплив ідеології Відродження і Реформації знайшов відображення у розвиткові літератури і книгодрукування. Винахід І.Гуттенберга, перехід від папірусу і пергаменту до паперу у XV ст. були передумовами активного розвитку книжкової справи у Європі. Більшість книг, особливо наукових, в цей період друкувалися латиною.
Виготовлення друкованої книги вимагало об’єднання зусиль значного числа людей різних професій, а заснування друкарні – подолання численних труднощів: потрібні були значні кошти на придбання друкарського верстата й іншого обладнання, на виготовлення шрифтів, купівлю паперу чи налагодження його виробництва.
Швидкому становленню друкарства на Україні передував розвиток ремесел, які потім використали друкарі, зокрема золотарство з тисненням, лиття гармат і дзвонів з написами, карбування монет і печаток за допомогою пуансонів. Палітурництво існувало задовго до друкарства, і його без істотних змін використали друкарі. Давньою була традиція вибійок – перенесення зображень з дошки на тканини. Подібним способом виготовляли колтрини (шпалери), гральні карти. Так й станкові гравюри почали виготовляти раніше за книжкові.
Друкарський верстат мав вигляд преса, що притискав папір до набору за допомогою металевого гвинта. Були тут іще рами для набору та дві відшліфовані металеві дошки – нижня і верхня. Літери відливали у мідних формах (матрицях), вибитих пуансонами – спершу із олова, а пізніше із суміші свинцю, олова, сурми та заліза. Папір стародрукованих книг здебільшого високої якості – білий з водяними знаками (філігранями) і добротною фактурою поверхні, часом теплого відтінку старої слонової кістки. Цей папір добре вбирає фарби, від чого друк має привабливий оксамитовий вигляд.
Напрестольні Євангелія часто одягали в металеві шати, срібні чи позолочені. У найдавніших зразках це були тільки наріжники й середники, на оксамиті, здебільше червоного кольору, згодом – суцільні металеві пластини. На оправах XVI – першої половини XVII ст. малюнки на металевих наріжниках та в середнику вигравірувані, але вже з другої половини XVII ст. переважають рельєфи – як орнаментальні, так і сюжетні. Інколи, щоб надати книзі більшої ошатності, застосовували водночас позолочення і сріблення, що допомагало золотареві краще виявити композицію, виокремити основні елементи. Велика увага приділялася заголовному аркушеві-титулові і наступному – фронтиспісу, а також заставкам перед текстом, заголовним літерам та кінцівкам.
Українські стародруки відзначаються надзвичайною різноманітністю та індивідуальними прикметами оздоблення. В українських виданнях XVI – початку XVIII ст. простежуються своєрідні риси в оформленні титульного аркуша, в заставках, кінцівках, ілюстраціях. На зворотньому боці вхідного аркуша (титула) здебільшого вміщувалися сюжетні гравюри, інколи герб, пов’язаний не із змістом книги, а з тією особою, на чиї кошти вона видана, або з місцем видання, а також тексти на честь меценатів та благодійників, авторів книг, друкарів, видавців. Книги з любов’ю прикрашали заставками, що стояли перед початком тексту. В ранніх друках вони мали рослинний орнамент, а згодом їх композицію стали доповнювати фігурними та сюжетними зображеннями.
У кінці XV – на початку XVI ст. перші книги церковнослов’янською мовою надрукували Швайпольт Фіоль у Кракові і Франциск Скорина у Празі. В Україні поштовх для розвитку книгодрукарства дав Іван Федоров який, відновив занедбане книгодрукарство. У 1573 р. Федоров за допомогою меценатів створив у Львові друкарню, де роком пізніше надрукував знаменитий «Апостол” (збірник описів життя святих). Через деякий час Федоров розорився, заклав друкарню і на запрошення князя К.Острозького, – одного з тих, хто зберіг відданість православ’ю, — переїхав у його маєток в м. Острозі. Саме в цей час тут за ініціативи К.Острозького здійснювався грандіозний проект – готувалося до друку перше у слов’янському світі повне видання Біблії церковнослов’янською мовою. Щоб уявити масштаби робіт, треба сказати, що з метою пошуків достовірного тексту К.Острозький спорядив послів до Чехії, Польщі, Московії, Болгарії, Греції, Палестини, вів листування з Вселенським патріархом, створив при Острозькій академії спеціальну комісію з перекладу Святого письма, залучив 72 перекладачів, грецьких вчених. У 1581 р. «Острозька Біблія” (1256 сторінок) побачила світ, ставши взірцем для всього православного слов’янства. Її примірники придбали королівські бібліотеки Швеції і Франції, що свідчило про високий рівень видання. У Москві Біблія переписувалася, так що Острозька ”Біблія” довго залишалася єдиним подібним виданням.
Бурхливого розвитку друкарська справа набула на початку XVII ст. Друкарні поділялись на стаціонарні, пересувні, братські, церковні, приватні, а з кінця XVIII ст. — громадські. Кожна з друкарень зробила свій внесок у поширення книжкової справи. У Галичині, крім Львівської, з’явилися друкарні в Рогатині, Крилосі, Угорцях, Уневі, Перемишлі. На Волині засновано друкарні в Луцьку, Почаєві, Дермані, Константанові, Крем´янці, Житомирі. Львівська братська друкарня, що мала привілеї на виняткове право друкувати книжки, в XVII видавала ст. букварі накладами 600 — 2000, а на початку XVIII ст. — по 6 -7 тис. примірників. У зв’язку із збільшенням освічених людей зростав попит і на іншу друковану продукцію. Почаївські та львівські видання мали гарне графічне оформлення.
Друкарська справа отримала розвиток. Вже в першій половині XVII ст. у всій Україні нараховувалося близько 20 друкарень, найбільшою з яких була друкарня в Києво-Печерській лаврі. Друкарні створювалися на кошти меценатів, Війська Запорозького. Активно займалися організацією типографій братства.
Поряд зі стаціонарними друкарнями також були пересувні. До середини XVII ст. нараховувалося вже близько 40 різних друкарень. Найбільшу питому вагу у друкарській продукції мали книги релігійного характеру, але видавалися також наукові трактати, довідники, календарі, підручники. Деякі з підручників відігравали важливу роль в освіті. У першій половині XVII ст. в західних регіонах України діяли так звані мандрівні друкарні Павла Домжива, Люткевича-Телиці та Кирила Транквіліона-Ставровецького.
Друкар ієромонах Домжив Люткевич разом з іншим друкарем ієродияконом Загорівського монастиря (на Полині) Сильвестром у різних містечках і селищах з 1618 по 1629 р. надрукували кілька книжок: у селі Угорцях на Самбірщині в маєтку магната О.Шептицького видали три книги (1618—1620), у Четвертині на Ватині — одну книгу Псалтир (1625), в Луцьку — дві брошури (1628), в селі Чорній біля Рівного в місцевому монастирі дві книги, одна з яких — це велике за обсягом видання Часослов на 505 аркушів (1629). Кирило Транквіліон- Ставровецький був відомим у свій час письменником, учителем у братській школі та, ймовірно, допомагав друкарям Львівського братства. Видавнича діяльність мандрівної друкарні Кирила Транквіліона-Ставровецького почалась у 1618р. в Почаївському монастирі, він власним коштом видав одну книгу – «Зерцало богословії» (1618), у Рохманові на Волині надрукував Євангеліє учительне на 552 аркуші (1619) і в Чернігівському Єлецькому монастирі виготовив третій і останній друк – Перло многоцінноє (1646).
Незрівнянно довговічнішими виявилися дві найбільші українські друкарні — Львівського братства і Києво-Печерської лаври. Перша діяла як братська з 1591 до 1788 рр., після чого перейшла до Ставропігійського інституту; її безпосереднім продовжувачем стала навчальна майстерня поліграфічної школи на Руській вулиці. Заснована в 1616 p., Київська лаврська друкарня працювала три сторіччя. Після закриття Києво-Печерської лаври її приміщення і обладнання до 1941 р. використовувалося друкарнею Академії наук України; нині в її будинку Музей книги і друкарства України.
Львівська братська друкарня до 1648 р. видрукувала не менш як 36 книг обсягом 2842 арк., лаврська — не менш як 72 книги обсягом 3765 арк. Вказані числа є мінімальними, тому що ряд книг, особливо малого формату й обсягу, до нас не дійшли.
Новий етап в історії українського друкарства починається з 30-х рр. XVII ст. Провідною друкарнею України залишається і далі лаврська, яка з 1633 р. перейшла під контроль митрополита і одночасно архімандрита Києво-Печерської лаври Петра Могили. Київський «могилянський» видавничий гурток, як і раніше Острозький, не був однорідним, не була однорідною і його продукція. Важливою подією у русі за зміцнення православної церкви стали підготовка і друкування «Православного ісповіданія віри», чотирьох видань короткого катехизису («Събраніє короткої науки о артикулах віри»), фундаментального «могилянського» Требника 1646 р. 1633 р. лаврська друкарня купила від Львівського братства матриці латинського шрифту і того ж року видала «Мнемосине» — панегірик Могилі польською мовою від імені «заснованого ним в Києві Парнасу». Серед книг польською мовою підготовлена Сильвестром Косовим переробка Києво-Печерського Патерика, книга Афанасія Кальнофольського — «Тератургима» (з планом Києва і лаврських печер), полемічний трактат Петра Могили і його співробітників «Ліфос», панегіричні вірші Богданові Стеткевичу від імені його сина-студента, написані наставником («інспектором») останнього Михайлом Голодовичем Остропольським. Всі латиномовні лаврські видання — панегірики, написані, почасти й декламовані, в стінах Києво-Могилянського колегіуму.
Київ відіграв важливу роль у поширенні книгодрукарства, розвитку мистецтва оформлення книг, поліграфічної техніки. У 20-х роках XVII ст. у Києві на Подолі діяли дві приватні друкарні: близько 1624 — 1628 рр. — Тимофія Олександровича Вербицького, близько 1627 — 1631 рр. — Спиридона Соболя. Вербицький, який називав себе обивателем київським і одночасно товаришем Війська Запорозького, надрукував два видання Часослова(1625, 1626), Псалтир(1628), Буквар(1627). Спиридон Соболь, який походив з білоруського Могильова і деякий час був викладачем Київської братської школи. Для публікації Лимонаря він використав найстарший церковнослов’янський переклад в редакції, виправленій 1522 р. у Росії Досифеєм Топорковим; окремі місця були уточнені за латинським перекладом з видань А. Ліппомано (друкувались у Венеції 1558 р. і вдруге в Кельні 1583 р.) або X. Росвельда (друкувалося в Антверпені 1615, в Ліоні 1617 р.).
Виїхавши з Києва, Тимофій Олександрович Вербицький організував державну друкарню у Волощині, відновивши цим після півстолітньої перерви друкарство в цьому князівстві. Одним з керівників друкарства Волощини став Мелетій з Македонії, який вивчав друкарство у Києві. Трохи пізніше українські майстри з Києва і Львова надали допомогу в організації першої друкарні у Молдавському князівстві.
1630 р. відновила діяльність друкарня Львівського Ставропігійського братства. Починаючи з того часу вона видавала майже виключно богослужбові книжки, приділяючи багато уваги правильності текстів. Так, для редагування Октоїха 1630 р. було використано московське видання 1594 р., дерманське 1604 р., старовинний «сербо-болгарський» рукопис з молдавського монастиря Нямц і, врешті, грецький «істинний звод», надісланий константинопольським патріархом Кирилом Лукарісом.
В 1630 — 1633 і 1641 — 1643 рр. як майстер у Львівській братській друкарні працював Андрій Скольський, в 1634 — 1637 і 1644 — 1648 рр. — Михайло Сльозка. Обидва вони намагалися і самостійно займатися видавничою діяльністю. Більших успіхів досягнув Сльозка. Він видавав не тільки кириличні книжки, але також латинські й польські, після того як купив латинські шрифти у спадкоємців Яна Шеліґи. Періоди, коли Сльозка співробітничав з братством, чергувалися з періодами конкурентної боротьби між ними.
XVIII століття є блискучим етапом у розвитку українського книгодруку, пов’язаного з першими кириличними виданнями Швайпольта Фіоля у Кракові, досягненнями львівських та острозьких друкарів , визначними здобутками, насамперед, у науковому та богослужебному книговиданні, адже упродовж цього періоду українці були визнаними лідерами слов’янського світу в галузі книгодрукування.
Докладне вияснення історії нашого друкарства має для нас, українців, велике значення, бо якраз воно особливо яскраво підкреслює стан нашої давньої культури, якраз воно показує, який рівень культури ми мали в старовину. Стан нашого давнього друкарства давав нам тоді повну змогу не тільки займати почесне місце серед цілого слов’янського світу, але й дорівнюватися технікою своїх видань культурним народам Європи.
Иногда призывники, обращающиеся за юридической помощью, просят меня объяснить, какие сложности могут возникнуть в «мирной жизни», если у доверителя будет обнаружено психическое заболевание, препятствующее прохождению военной службы.
На мой вопрос о причинах страха перед психиатрическим диагнозом чаще всего звучат три ответа:
«Мне не дадут водительские права»,
«Я не смогу работать в правоохранительных органах»,
«Меня не возьмут на железную дорогу»,
«Меня не выпустят из России».
Вот об этих заблуждениях мы и поговорим.
Перечень медицинских психических противопоказаний к управлению автотранспортными средствами и порядок их выявления определён Постановлением Правительства РФ от 28 апреля 2003 года № 377 «О реализации Закона РФ «О психиатрической помощи и гарантиях прав граждан при её оказании», и в части, не противоречащей Постановлению – Приказом Минздрава СССР от 29 сентября 1989 года № 55 «О совершенствовании системы медицинских осмотров трудящихся и водителей индивидуальных транспортных средств». Перечень противопоказаний является исчерпывающим, поэтому имеется возможность привести его полностью.
Итак, вождение автомобилей, полная масса которых не превышает 3500 кг, а число посадочных мест, помимо сиденья водителя – восьми (категория В), с правом работы по найму, не допускается в случае выявления эпилепсии и синкопальных состояний. В случае выявления у гражданина пограничной умственной отсталости и задержки умственного развития вопрос о допуске к управлению транспортным средством решается индивидуально, а в случае положительного решения гражданин подлежит переосвидетельствованию через три года. При наличии у гражданина таких заболеваний, как алкоголизм, наркомания и токсикомания, допуск к управлению транспортным средством предоставляется в случае стойкой ремиссии и после специального лечения. Если же алкоголизм, наркомания и токсикомания не находятся в стадии ремиссии и/или пройден курс лечения, но заболевания не сопровождаются деградацией личности и соматовегетативными расстройствами, то допуск к управлению транспортным средством предоставляется в случае ходатайства с места работы и при предоставлении справки о поведении по месту жительства из органов внутренних дел, содержащей положительную характеристику.
Перечень заболеваний, препятствующих вождению тех же автомобилей, но без права работы по найму, как ни странно, более широк. Так, в этот перечень, как и в предыдущий, вошли: а) эпилепсия и синкопальные состояния, б) пограничная умственная отсталость и задержки умственного развития (в данном случае вновь вопрос о допуске решается индивидуально, а гражданин, получивший допуск, подлежит переосвидетельствованию через три года). Смягчены требования к допуску при наличии алкоголизма, наркомании и токсикомании: допуск предоставляется только при наличии стойкой ремиссии, а при отсутствии таковой положительные характеристики не дадут каких-либо преимуществ.
Гражданин, претендующий на получение водительского удостоверения категории В, подлежит электрокардиографическому и экспериментально-психологическому исследованию.
То же Постановление Правительства РФ от 28 апреля 2003 года № 377 «О реализации Закона РФ «О психиатрической помощи и гарантиях прав граждан при её оказании» содержит указание на психические заболевания, препятствующие работе с подвижным составом железнодорожного транспорта. Машинисты, водители поездов и их помощники не допускаются к управлению поездами при обнаружении у них:
а) Умственной отсталости в степени дебильности, ограниченной умственной отсталости, задержки умственного развития;
б) Расстройства личности (психопатии) и невротических расстройств в стадии декомпенсации;
в) Эпилепсии и синкопальных состояний;
г) Наркомании, токсикомании, алкоголизма (за исключением случаев стойкой ремиссии не менее трёх лет и отсутствия деградации личности).
Данный перечень является исчерпывающим, поэтому лица, страдающие иными психическими заболеваниями, к работе на железнодорожном транспорте в качестве машинистов, водителей и их помощников допускаются.
Сказанное выше приводит нас к парадоксальному выводу: граждане, признаваемые ограниченно годными и даже не годными к военной службе, по причине наличия у них таких тяжёлых заболеваний, как шизофрения, аффективный психоз, истерический психоз, паранойяльное расстройство личности, расстройство половой идентификации и пр., не могут служить в армии по призыву, но не ограничены в праве управления автомобилем и в праве на трудоустройство в качестве машиниста железнодорожного транспорта.
Противопоказания для службы в органах внутренних дел определены тем же нормативным актом, что и противопоказания для службы в армии – Расписанием болезней (Приложение к Положению о военно-врачебной экспертизе, утверждённому Постановлением Правительства РФ от 25 февраля 2011 года № 123). Но если для освидетельствования призывников применяются категории годности, содержащиеся в первой графе Расписания болезней, то будущие полицейские освидетельствуются по третьей графе. Требования к состоянию психического здоровья призывников и лиц, желающих служить в органах внутренних дел, во многом совпадают. Поэтому есть смысл указать только на отличие. Оно одно: граждане, страдающие невротическими, связанными со стрессом и соматоформными расстройствами, при умеренно выраженных, кратковременных болезненных проявлениях (ст. 17 «в» Расписания болезней) к службе в правоохранительных органах допускаются, к службе в армии – нет.
Надо заметить, что освидетельствование лиц, поступающих на службу в органы внутренних дел, проводится ведомственными ВК по правилам, определённым Положением о военно-врачебной экспертизе, без каких-либо изъятий. Следовательно, категория годности, определённая при призыве на военную службу, не имеет предустановленной силы для ведомственной ВК, и даёт лишь справочную информацию, требующую подтверждения или опровержения.
Перечень оснований, препятствующих выезду за пределы РФ, мы находим в статье 15 ФЗ от 15 августа 1996 года № 114-ФЗ «О порядке выезда из РФ и въезда в РФ». Согласно закону, право гражданина на выезд из России может быть ограничено в случаях, если он:
1) при допуске к сведениям особой важности или совершенно секретным сведениям, отнесенным к государственной тайне, заключил трудовой договор, предполагающий временное ограничение права на выезд из РФ, — до истечения срока ограничения, установленного трудовым договором.
2) призван на военную службу или направлен на альтернативную гражданскую службу, — до окончания военной службы или альтернативной гражданской службы;
3) является подозреваемым либо привлечён в качестве обвиняемого, — до вынесения решения по делу или вступления в законную силу приговора суда;
4) осуждён за совершение преступления, — до отбытия (исполнения) наказания или до освобождения от наказания;
5) уклоняется от исполнения обязательств, наложенных на него судом, — до исполнения обязательств либо до достижения согласия сторонами;
6) сообщил о себе заведомо ложные сведения при оформлении документов для выезда из РФ, — до решения вопроса в срок не более одного месяца органом, оформляющим такие документы;
7) проходит государственную службу (работает) в органах федеральной службы безопасности, — до окончания срока соответствующего контракта (трудового договора).
Данный перечень является исчерпывающим, и какие-либо иные, включая медицинские, основания для ограничения выезда из России, существовать не могут.